Каннабис OG Kush Конопля Amnesia Ефремов

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...

Сказать, что это была непростая задача, это ничего не сказать. Мне пришлось втирать своим родителям, что я еду куда-то на дачу с подружками. Они, конечно же, ничего не подозревали, ведь я всегда была хорошей девочкой. А потом началась наша поездка, и я с ужасом осознала, что я не знаю, как правильно колоться этой штукой. Друг посоветовал мне использовать винт, чтобы приготовить шишки. Я попыталась, но вышло ужасно, и вместе с марихуаной я получила еще и ожоги. Какой кошмар!

Но несмотря на все трудности, я была настроена болтануться на полную катушку. Мы добрались до моря, и когда солнце начало скрываться за горизонтом, мы разжигали костер и начинали читить. Каждый вздох становился глубже, каждое движение - более энергичным и бесшабашным. Опиуха, она делает свое дело, и я чувствовала себя королевой морского побережья.

Мы сидели на песке, наблюдая за танцующими пламенем и ощущая его тепло на своих лицах. Морской бриз ласкал наши тела, проникая в каждый пор несмотря на прохладу воздуха. Казалось, что время остановилось, и мир превратился в нашу волшебную сферу, где царит только наша непокорная воля.

Мы открывали новые грани своей фантазии, говоря о своих самых безумных мечтах и желаниях. Иногда я даже не верила своим словам, но это было так освобождающе! Наконец-то я могла быть самой собой, без масок и ограничений, которые обычно диктует реальность.

Наш микс не мог продолжаться вечно, и в конечном итоге мы должны были вернуться в реальность. Но те часы, проведенные на пляже вместе с марихуаной и моим котом – это был мой маленький рай на земле. Я чувствовала себя так, будто в руках держала саму жизнь и могла делать с ней все, что пожелаю.

Наркотики – это никуда не ведущая дорога. Они портят жизнь, забирают у людей их настоящую сущность и силу. Я понимаю, что это нечто нереальное и опасное, и я больше никогда не пойду по этому пути. Но те несколько мгновений, когда я была с миксом и шишками марихуаны на море – это был мой беглый взгляд в собственную свободу и безграничность.

Сейчас, когда вспоминаю ту поездку, я благодарна судьбе за то, что она дала мне возможность увидеть, насколько прекрасным может быть мир, даже во время наркотического опьянения. Но сегодня я стремлюсь найти истинную радость и наслаждение в других вещах – в музыке, искусстве, природе и в самом себе.